Гімн промислового ліцею

Слова викладача ліцею
Богуславської Т.П.

Б'ють серця молоді і бурхливі,
Як весняний потужний струмок.
Слався завжди ліцей промисловий
Ти наш дім, наш трамплін до зірок.

З нами майстер надійна опора,
Вчитель нам пояснить від азів.
Слався, слався ліцей промисловий.
База в нас Запоріжабразив.

Вже крокуємо в життя ми сміливо,
Познаємо науку і світ.
Слався завжди, ліцей промисловий,
Ми з тобою у згоді навік.

Мчать за обрій роки,
Вчитель новий буде інших наукам навчать.
Слався, слався, ліцей промисловий.
Будем завжди тебе пам'ятать.

16 - октября 2012 р.
16.10.12. -  в нашем городе подвели итоги городского конкурса молодых журналистов «Потомки победителей», который проводится в областном центре с 2006 года. В нём приняли участие 130 человек.

 


                                     Учасників конкурсу вітає Володимир Систеров керівник молодіжної організації " Прес - центр " Акцент"





                  А.Довженко з літописом та дипломом учасника Запорізького міського конкурсу серед молодих журналістів.


 


                                                          Фото на згадку  з учасником бойових дій Решетниковим Є.В.

 

                                                  

Дипломы и сборники работ участников конкурса получили  в горисполкоме 27 молодых запорожских журналистов, которые представляли лицейные, школьные и студенческие газеты Запорожья.
Конкурс проводился в девяти номинациях: «Слава победителям», «Кузница успеха», «Запорожье - город моего будущего», «Молодым укреплять единство», «Будущее начинается сегодня», «Экология - чистота природы и души», фото-номинациях «Мой любимый город», «Запорожье в стиле ретро», «в девяти номинациях: «Слава победителям»,


В номинации « Слава победителям», участвовал и представитель нашего лицея  журналист газеты
" Погляд" учащийся 9 группы - Довженко Андрей, он заслуженно стал дипломантом конкурса.
Свою работу Андрей назвал :
" На стіні рейхстагу він викарабкував своє рідне місто"


Я хочу розповісти про свого прадіда  Григорія Сергійовича Петренко .Тридцятирічному  Григорію Петренку переможної весни 1945 року вдалося залишити на стіні рейхстагу серед сотень « автографів» радянських бійців та командирів і свій підпис


.
Він тоді багнетом видряпав: «Петренко Г.С., 1915р.»
 Нелегка видалась фронтова дорога мого прадіда.
 Велика Вітчизняна почалась для нього  з 28 червня 1941 року в Фастові під Києвом, куди його підрозділ перекинули саме в той час, як точились великі обороні бої під столицею. Дивізію , де воював мій прадід Г.С.Петренко , було розбито, а він важко поранений у ногу, разом із сотнями і тисячами бійців потрапив у фашистський полон. Утримувались за колючим дротом, в концтаборі для військовополонених у м. Рівно. Напівголодне існування, майже без будь – яких ліків.
На таких, як він гітлерівці уваги не звертали, тим більше, що юнак майже не підводився з соломи. Та все ж молодість брала своє,

рани потроху затягувались.
 Однієї но
чі восени йому вдалося втекти через каналізаційний рівчак.
Довго, дуже довго добирався додому. Допомагали свої люди, які надавали підтримку втікачеві, сякі – такі харчі, притулок, забезпечували документами та перепустками.




Коли в 1943 році визволили із окупації Запоріжжя, вже 26 вересня Григорій Сергійович знову був у діючий Армії, форсував Дніпро, визволяв рідну землю  вже у складі 47 - ї  дивізії , 8 – гвардійської армії під командуванням В.І.Чуйкова.
Прадід часто розповідав про жахливий кровопролитний бій у балці Скубова, де майже добу йому довелося вилежати пораненим поруч зі своєю загиблою кулеметною обслугою. Тривалий час лікувався . Згодом форсував – Інгу, Інгулець, Дністер, Віслу, Шпреє.



Бої за Одесу, потім за Люблін, Познань. В останньому, вже в Польщі, нашим солдатам довелось брати приступом ще середньовічну фортецю, де товщина мурів досягла 2.5 метрів. Ніяка гармата « не брала» цих стін. Та підступитися до них було важко, заважав рів шириною 12 метрів і завглибшки десь під вісім метрів. Довгенько випробував нерви бійцям фашистській гарнізон, аж поки наші не піднялися по дробинах вгору. Двадцять п’ять  тисяч ворожих солдат та офіцерів було взяти в полон.
Гвардійська дивізія  стояла на підступах до ворожого лігва , а командира кулеметного розрахунку Петренка визвали в штаб.
- Пошлемо на курси снайперів.
- Давненько мріяв. Але…але  так і Берлін проґавлю. А я ж обіцяв своєму загиблому другу – сибіряку Стремоусову і за себе і за нього  розписатись на рейхстазі…
В сімейному архів є фото з фронтової газет за 12 квітня 1945 «Гвардії сержант Петренко  взяв у руки снайперську гвинтівку на Одері, Та вже встиг знищити 25 гітлерівців.
 
А коли разом з  бойовими побратимами  увійшли у розгромлений, весь у руїнах, Берлін, на власні очі побачили Бранденбурзькі ворота, згарища рейхсканцелярії, а згодом і рейхстаг і не вірилось, що довгоочікувана перемога врешті настала. За героїзм, виявлений у боях під Берліном прадіду був вручений орден Вітчизняної війни, медаль за взяття німецької столиці. В нашому домашньому архіві - безліч пожовклих від часу паперів.  Здебільшого – подяки  Верховного Головнокомандуючого за участь у розгромі  німецького угрупування противника за звільнення Одеси, взяття Костріна, Познані.
 
Там, у передмісті Берліна, на невеличкій річці, що омиває німецьку столицю, загинув їх улюблений командир гвардії полковник Нестеренко В.С.
Скільки було таких втрат. Коли дідусь розповідав про це у мене защеміло серце, а на  мужньому обличчі  дідуся з'явились сльози.
Спасибі, солдате, тобі,
За те, що  приніс свободу.
Свободу  державі моїй,
А також іншим народам!



Нажаль мого прадіда Георгія Сергійовича уже не має з нами, але часто вся родина збирається , щоб ще і ще переглянути сімейні архіви, подивиться на старі фото прадіда, згадати його подвиг – бо цей подвиг безсмертний.  В шафі  на святковому вбранні  прадіда висять нагороди , наче  іскорки того часу і промені перемоги, стає моторошно , але гордість переповнює мою душу.
 

Коли ще був живий мій прадід  я  уважно слухав і записував його розповіді, спогади     про минуле     і зараз з цим я поділився з вами. Бо точно знаю, це не повинно стертися з пам'яті , Я пишаюся своїм прадідом героєм.
 Пишаюсь, що живу в  вільній державі, яку дуже люблю, і думаю, що ніколи не підведу  свого прадіда – героя війни.     І коли в мене буде  свій син, я розповім йому  про солдата, який  на стіні рейхстагу  викарбував багнетом своє прізвище ,  рік народження, своє рідне м. Запоріжжя.


С победой юных мастеров пера поздравили заместитель городского головы Юрий Каптюх, директор департамента образования и науки, молодёжи и спорта Раиса Чухрай, депутат городского совета Людмила Маринюк, представители городской организации ветеранов, отдела по работе с молодёжью и семьёй департамента образования и науки, молодёжи и спорта городского совета.
Обращаясь к участникам мероприятия, заместитель городского головы Юрий Каптюх сказал:
- Здесь собрались люди, которым не безразлична история Запорожья. Это очень важно, ведь без памяти о прошлом у нас нет будущего. Своими достижениями вы прославляете Запорожье, делаете его ещё лучше, мощнее, красивее.
Директор департамента образования и науки Раиса Чухрай подчеркнула, что юноши и девушки, которые приняли в этом году участие в конкурсе, подняли в своих работах много вопросов, которые актуальны для города.
Депутат городского совета Людмила Маринюк отметила, что уже много лет входит в состав жюри конкурса и с каждым годом, представляемые работы становятся лучше, профессиональнее.
Не только победители, но и все участники городского конкурса молодых журналистов «Потомки победителей» получат дипломы и сборники работ участников конкурса «Летопись».
Организаторами конкурса стали Запорожская областная молодежная организация Пресс-центр «Акцент» и департамент образования и науки, молодежи и спорта Запорожского городского совета при поддержке Запорожской областной организации Национального союза журналистов Украины. Мероприятие проводилось в рамках реализации городской программы поддержки творческой и одаренной молодежи, с целью патриотического воспитания подрастающего поколения города.